Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Не можемо, Гаррі, — вибачливо сказала Герміона. — Ми з Роном мусимо спочатку піти

у вагон старост, а тоді ще почергувати в коридорах.

— О, я й забув, — скривився Гаррі.

— Сідайте всі швиденько в поїзд, залишилося кілька хвилин, — підганяла місіс Візлі,

зиркаючи на годинник. — Щасливого тобі навчального року, Роне...

— Містере Візлі, можна вас на два слова? — зненацька щось вирішив Гаррі.

— Аякже, — трохи здивовано відповів містер Візлі, проте відійшов з Гаррі далі від усіх.

Гаррі багато над цим міркував і дійшов висновку: якщо вже й казати комусь, то кращої

особи за містера Візлі не знайти; по-перше, той працював у міністерстві, а отже, мав змогу

почати розслідування, а по-друге, містер Візлі навряд чи вибухнув би гнівом.

Він бачив, як місіс Візлі й насуплений аврор підозріло косилися, коли вони відійшли вбік.

— Коли ми були на алеї Діаґон, — почав було Гаррі, але містер Візлі, скривившись, його

випередив.

— Невже я довідаюся, де ви вешталися з Роном і Герміоною, коли нібито мали бути в

підсобці крамнички Фреда і Джорджа?

— Звідки ви?..

Гаррі, ти розмовляєш з людиною, що виховала Фреда й Джорджа.

— Е-е... так, це правда, нас у підсобці не було.

— Добре, добре, а тепер вислухаємо найгірше.

— Ну, ми пішли за Драко Мелфоєм. Скористалися моїм плащем-невидимкою.