Гаррі Поттер і напівкровний принц

на гостей, та не встиг промовити й слова, як Геґрід поважним голосом попередив:

— Ми просто собі проходимо, Томе. Ти й сам, мабуть, усе второпав. Гоґвортські справи,

знаєш.

Том похмуро кивнув і знову почав протирати склянки; Гаррі, Герміона, Геґрід і родина

Візлів минули шинквас і вийшли на прохолодне маленьке подвір’я, де стояли сміттєві баки.

Геґрід своєю рожевою парасолькою вдарив по відповідній цеглині в мурі — і там одразу

утворився прохід у формі арки, за яким починалася звивиста брукована вуличка. Вони зайшли в

той прохід і зупинилися, роззираючись.

Алея Діаґон змінилася. Барвисті сяючі вітрини з підручниками заклять, складниками

настоянок та казанами тепер не впадали у вічі, заліплені величезними плакатами Міністерства

магії. Переважно ці похмурі фіолетові плакати наводили збільшений текст порад про заходи

безпеки — той, що його скрізь розсилали у вигляді листівок. Однак на деяких плакатах були

зображені рухомі чорно-білі фотографії тих смертежерів, що й досі перебували на свободі.

Белатриса Лестранж глузливо шкірилася з вікна найближчої аптеки. Вітрини деяких крамничок,

таких як “Кафе-морозиво Флореана Фортеск’ю”, були забиті дошками. Водночас на вуличці,

немов гриби, повигулькували пошарпані лотки та розкладки. До найближчого лотка під

бруднуватим смугастим тентом, що стояв біля книгарні “Флоріш і Блотс”, було пришпилено

табличку:

“Амулети: надійний захист від вовкулак, дементорів та інферіїв”

Сумнівного вигляду куций чаклун побрязкував до перехожих цілими пригорщами срібних