Гаррі Поттер і напівкровний принц

зітхнула місіс Візлі, переглядаючи перелік Ронових підручників. — Вирушимо в суботу, якщо

татові знову не доведеться мчати на роботу. Без нього я не поїду.

— Мамо, невже ти думаєш, що Відомо-Хто ховається за книжковою полицею у “Флоріш і

Блотс”? — захихотів Рон.

— А Фортеск’ю й Олівандер поїхали відпочивати, так? — миттю завелася місіс Візлі. —

Якщо ти вважаєш, що за ходи безпеки не варті виїденого яйця, то залишайся тут, я й сама все

для тебе куплю..

— Ні, я поїду, хочу бачити крамничку Фреда й Джорджа! — поспіхом сказав Рон.

— То краще подумай про свою поведінку, юначе, щоб я не вирішила, що ти ще не дозрів

їхати з нами! — сердито гиркнула місіс Візлі, а тоді схопила сімейний годинник, усі дев’ять

стрілок якого й далі вказували на позначку “смертельна небезпека”, й поклала його на купу

щойно випраних рушників. — Це стосується і повернення в Гоґвортс!

Рон скептично глянув на Гаррі, а його мама схопила кошика з білизною й годинником і

вибігла з кімнати.

— Нічого собі... уже й пожартувати не можна...

Та наступні кілька днів Рон старанно уникав будь-яких легковажних натяків на

Волдеморта. Субота настала без особливих вибухів з боку місіс Візлі, хоч за сніданком видно

було, що вона дуже напружена. Білл, який залишався вдома з Флер (на превелику радість Джіні

й Герміоні), подав Гаррі понад столом повний гаманець грошей.

— А мені? — розширилися від подиву Ронові очі.