Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Він поклав Гарріну паличку назад до коробки й загорнув її в брунатний папір, не

перестаючи бурмотіти:

— Дивно… дивно…

— Перепрошую, — насмілився Гаррі, — але чому дивно?

Містер Оллівандер вп'явся в Гаррі своїми виЦвілими очима:

— Містере Поттер, я пам'ятаю кожну паличку, яку продав колинебудь. Кожнісіньку. Так

сталося, що той фенікс, чия пір'їна з хвоста міститься у вашій паличці, лишив мені ще й другу

пір'їну — однуоднісіньку. А дивне тут те, що вам судилася паличка, рідна сестра якої… авжеж,

її сестра позначила вас цим шрамом.

Гаррі зробив ковток.

— Так, тринадцять з половиною дюймів. Тисова. Дивно, як таке трапляється. Пам'ятайте:

паличка вибирає чарівника. Думаю, містере Поттер, від вас варто сподіватися чогось

видатного… Зрештою, ТойКогоНеМожнаНазивати мав видатні досягнення, — хоч і жахливі,

зате видатні.

Гаррі здригнувся. Він уже не знав, чи подобається йому містер Олівандер. Він заплатив за

свою чарівну паличку сім золотих ґалеонів, і містер Олівандер, уклонившись, провів їх зі своєї

крамнички.

Сонце було вже на вечірньому прузі, коли Гаррі й Геґрід розвернулися й пішли алеєю

Діаґон назад, пройшли через мур і вже безлюдний цієї пори "Дірявий Казан". Дорогою Гаррі

мовчав і навіть не бачив, як витріщалися на них люди в метро, розглядаючи їхні чудернацькі