Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Годі, — наказав він, і стрічка впала на підлогу. — Гаразд, містере Поттер. Прошу

спробувати оцю. Бук і серцеві струни дракона. Дев'ять дюймів. Гарна й еластична. Прошу взяти

й махнути нею.

Гаррі взяв паличку і, ніяковіючи, трохи нею помахав, але містер Олівандер майже відразу

вихопив її йому з рук.

— Клен і феніксова пір'їна. Сім дюймів. Досить пружна. Спробуйте.

Гаррі спробував, та не встиг він піднести паличку, як містер Олівандер вихопив і її.

— Ніні — ось: чорне дерево з волосом єдинорога, вісім з половиною дюймів, гнучка.

Нумо, нумо, спробуйте її.

Гаррі пробував. Пробував і пробував. Він навіть не уявляв, чого домагається містер

Олівандер. На хиткому стільчику виростала дедалі вища купа випробуваних чарівних паличок,

та що більше містер Олівандер діставав їх з поличок, то щасливішим видавався.

— Непростий покупець, га? Не журіться, ми таки підберемо найкращий варіант… А що,

як… авжеж, чом би й ні… незвична комбінація… гостролист і феніксова пір'їна, одинадцять

дюймів, гарна й пружна.

Гаррі взяв паличку і раптом відчув у пальцях тепло. Він підняв паличку над головою,

махнув нею донизу в запилюженому повітрі, і з її кінця зірвався, немов феєрверк, струмінь

червоних і золотистих іскор, відкидаючи на стіни мерехтливі відблиски. Геґрід скрикнув і

заплескав у долоні, а містер Олівандер закричав:

— Браво! Так, справді, дуже добре! Нунуну… як дивно… але ж як дивно…