Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

пакунки й полярну сову, що дрімала в Гаррі на колінах. Ще один ескалатор вгору — і вони на

станції "Педінґтон". Гаррі отямився лише тоді, коли Геґрід поплескав його по плечу:

— Треба трохи підкріпитиси, заки не пішов поїзд.

Він купив Гаррі гамбурґер, і вони посідали на пластикові стільчики, щоб поїсти. Гаррі

розглядався на всі боки, і все йому чомусь видавалося дивним.

— Всьо файно, Гаррі? Ти якийсь тихенький, — занепокоївся Геґрід.

Гаррі не знав, чи зможе він пояснити свій стан. Це був найкращий день народження в його

житті, а проте… Прожовуючи гамбурґер, він підшукував слова.

— Кожен думає, ніби я особливий, — сказав він нарешті. — Всі ці люди в "Дірявому

Казані" — професор Квірел, містер Олівандер, але про чари я не знаю нічогісінько. Як вони

можуть сподіватися від мене чогось видатного? Я знаменитий, але навіть не можу пригадати

чому. Я не знаю, що сталося тієї ночі, коли Вол… перепрошую, тобто коли мої батьки загинули.

Геґрід перехилився через стіл і під його дикою бородою й кошлатими бровами ховалася

лагідна усмішка:

— Не журиси, Гаррі. Ти швиденько навчишся. Усі в Гоґвортсі зачинают з нічого, але всьо

налагодиться. Ти тілько будь собою. Знаю, як то тєжко. Тебе вирізнили зпоміж усіх, а то завжди

тєжко. Але в Гоґвортсі тобі буде дуже файно, як і мені колись було файно, та й дотепер файно,

якщо по правді…

Геґрід посадив Гаррі на поїзд, що мав відвезти його назад до родини Дурслі, а тоді дав

йому конверт.