Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Останнього серпневого дня він подумав, що варто було б розпитати тітку й дядька, як

добиратися до вокзалу КінґсКрос, отож зійшов до вітальні, де вони дивилися якусь

телевікторину. Гаррі кахикнув, щоб привернути до себе увагу. Дадлі зойкнув і прожогом

вискочив з кімнати.

— Ее… дядьку Верноне!

Дядько Вернон щось буркнув у відповідь.

— Ее… мені завтра треба на КінґсКрос, щоб… щоб їхати до Гоґвортсу.

Дядько Вернон знову щось буркнув.

— Може, ви підкинете мене?

Знову буркіт. Напевне, це згода, подумав Гаррі.

— Дякую, — мовив він і вже збирався йти, коли дядько Вернон нарешті заговорив:

— Дивний спосіб добиратися до чаклунської школи — поїздом. А килимилітаки міль

поточила, еге?

Гаррі промовчав.

— До речі, а де ж та школа?

— Не знаю, — зізнався Гаррі, вперше збагнувши, що й справді цього не знає. Він витяг з

кишені квиток, якого дав йому Геґрід.

— Я просто маю сісти на поїзд з платформи номер дев'ять і три чверті об одинадцятій

годині, — прочитав він там.

Тітка з дядьком витріщили очі.