Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Ага! — сказав чоловік. — Тактак. Я знав, що скоро побачу тебе, Гаррі Поттер. —

Старий не запитував, а стверджував. — У тебе мамині очі. Здається, лиш учора вона й сама була

тут, купувала свою першу чарівну паличку. Завдовжки в десять із чвертю дюймів, елегантну,

вербову. Чудова паличка для чаклування.

Містер Олівандер підступив ближче до Гаррі. Гаррі хотілося, щоб старий бодай раз

кліпнув, бо від тих сріблястих очей по тілу повзли мурашки.

— А твій батько, натомість, вибрав паличку з червоного дерева. Одинадцять дюймів.

Гнучку. В ній трохи більше сили, і вона напрочуд добра для трансфігурацій. Що ж, я сказав,

вибрав батько, а насправді паличка, звичайно, сама вибирає собі чарівника.

Містер Олівандер підступив так близько, що мало не зачепив своїм носом ніс Гаррі.

Хлопець побачив у його туманних очах своє відображення.

— Ось де… — довгим білим пальцем містер Олівандер доторкнувся до шраму у формі

блискавки на Гарріному чолі. — Прикро казати, але це я продав ту паличку, що заподіяла цю

рану, — вимовив він стиха. — Тринадцять з половиною дюймів. Тисова. Могутня паличка, дуже

могутня, але в лихих руках… Ох, якби ж я знав, що вона накоїть у світі…

Старий скрушно похитав головою і аж тоді, на Гарріну втіху, зауважив Геґріда:

— Рубеусе! Рубеусе Геґрід! Як приємно бачити тебе! Дубова, шістнадцять дюймів, трохи

зігнута, так?

— Атож, прошу пана, — підтвердив Геґрід.

— То була добра паличка. Але, здається, її зламали навпіл, коли тебе вигнали? — раптом