Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

смарагди, очей. Гаррі ніс велику клітку з гарною полярною совою, що міцно спала, опустивши

голову під крило. Він безперестанку дякував, затинаючись, немов професор Квірел.

— Та досить уже, — грубувато урвав його Геґрід. — Певно, ті Дурслі не вельми

ущедрювали тебе даРУнками. Що ж, тепер треба тілько в "Олівандер" — єдине місце, де можна

си придбати найкращу чарівну паличку.

Чарівна паличка — ось чого Гаррі прагнув найдужче.

Ця остання крамничка була тісна й занедбана. Облуплені золоті літери над дверима

проголошували: "ОЛІВАНДЕР. Виготовляємо чарівні палички з 382 року до н.е." В запорошеній

вітрині на вицвілій пурпуровій подушечці лежала однимодна чарівна паличка.

Коли вони увійшли, десь у глибині крамнички задзеленчав дзвіночок. У тісному

приміщенні стояв лише хиткий стілець, на якому й умостився Геґрід. Гаррі мав дивне відчуття,

мовби він опинився у великій бібліотеці; він затамував у собі безліч нових запитань і взявся

натомість оглядати тисячі вузьких коробочок, що рівненькими стосами здіймалися аж до стелі.

Не знати чому Гаррі відчув поколювання в шиї. Навіть пилюка й тиша були, здавалося, насичені

загадковими чарами.

— Добридень, — пролунав лагідний голос, і Гаррі аж підскочив. Мабуть, і Геґрід

підскочив, бо щось тріснуло, і він притьмом підвівся зі свого хиткого стільця.

Перед ними стояв старий чоловік, великі вицвілі очі якого сяяли в крамничних сутінках,

немов два місяці.

— Привіт, — незграбно привітався Гаррі.