Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

суворо запитав містер Олівандер.

— Ее… власне, так, — відказав Геґрід, човгаючи ногами. — Я ще дотепер маю ті кавалки,

— додав він жваво.

— А ти не користуєшся ними? — гостро докинув містер Олівандер.

— Иой, пане, ні, — мерщій заперечив Геґрід. Гаррі помітив, що, відповідаючи, Геґрід

міцно стиснув свою рожеву парасольку.

— Гм, — протягнув містер Олівандер, пронизавши Геґріда поглядом. — Ну що ж, містере

Поттер. Зараз подивимось. — Він витяг з кишені довгу вимірювальну стрічку із срібними

позначками. — Якою рукою триматимете паличку?

— Ее… взагалі я роблю все правою, — сказав Гаррі.

— Випростайте руку. Ось так. — Старий зміряв Гаррі від плеча до пальців, тоді від

зап'ястка до ліктя, від плеча до підлоги, від коліна до пахви, а потім його голову. Міряючи, він

пояснював:

— Містере Поттер, кожна чарівна паличка Олівандера містить у собі потужну магічну

субстанцію. Ми використовуємо волосся єдинорогів, пір'їни феніксових хвостів і драконячі

серцеві струни. Кожна паличка Олівандера унікальна й не тотожна ніякій іншій, так само як

немає однакових єдинорогів, драконів чи феніксів. А взявши паличку іншого чарівника, звісно,

ніколи не досягнете пристойних результатів.

Раптом Гаррі усвідомив, що стрічка, яка вимірювала відстань між його ніздрями, робила

це самостійно. Містер Олівандер бігав собі між полицями, знімаючи звідти коробки.