Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— То що таке квідич?

— Це наш спорт. Спорт чарівників. Це ніби… футбол у світі маґлів. Квідичем

захоплюються всі, в нього грают у повітрі на мітлах, а м'ячів аж чотири. Тілько правила досить

тєжко пояснити.

— А що таке Слизерин і Гафелпаф?

— Шкільні гуртожитки. Всього їх чотири. Усі кажут, що в Гафелпафі самі невдахи, але…

— Мабуть, я точно буду в Гафелпафі, — понурився Гаррі.

— Краще вже Гафелпаф, аніж Слизерин, — спохмурнів Геґрід. — Усі лихі чаклуни та

відьми були в Слизерині. І ВідомоХто також.

— Вол… перепрошую, ВідомоХто теж учився в Гоґвортсі?

— Колись дуже давно, — відповів Геґрід.

Вони купили Гаррі шкільні підручники в книгарні "Флоріш і Блотс", полиці якої були до

самої стелі заставлені величезними книжками, що нагадували оправлені шкірою тротуарні

плити. Були там і книжечки завбільшки з поштову марку в шовкових обкладинках; книжки з

чудернацькими символами і кілька таких, у яких не було нічогісінько. Навіть Дадлі, який ніколи

не читав, був би щасливий до декотрих з них хоч доторкнутися. Геґрід насилу відтягнув Гаррі

від посібника "Закляття й замовляння — зачаруй друзів і задурмань ворогів найновішими

прокльонами: втратою волосся, драглистими ногами, заплітанням язика й багато чим іншим"

професора Віндиктуса Віридіана.

— Я хотів довідатись, як заклясти Дадлі.