Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

втік, а ти?

— Гм, — миркнув Гаррі, який волів би сказати Щось мудріше.

Глянь на того типа! — зненацька вигукнув хлопець, показуючи на вікно. Там стояв Геґрід,

Усміхаючись до Гаррі й киваючи на дві великі порції морозива, через які він не міг зайти в

крамничку.

— Це Геґрід, — сказав Гаррі, втішений тим, що знає щось невідоме для того хлопця. —

Він працює в Гоґвортсі.

— О, — мовив хлопець, — я чув про нього. Він там тіпа якогось слуги.

— Він ключник! — обурився Гаррі. З кожною миттю йому все менше подобався той

хлопець.

— Так… Я чув, він якийсь дикун: мешкає на території школи в халупі і дуже часто

напивається, а тоді береться до магії… карочє, все закінчується тим, що він підпалює своє

ліжко.

— Як на мене, це золота людина, — холодно мовив Гаррі.

— Невже? — трохи глузливо запитав хлопець. — А чого він з тобою?.. Де твої батьки?

— Померли, — коротко відказав Гаррі, не бажаючи говорити з хлопцем на цю тему.

— Який жаль, — сказав той, хоча в його голосі жалю не відчувалося. — Але вони були

нашого роду, правда?

— Так, вони були чарівниками, якщо ти про це.

— Я справді вважаю, що чужих туди не можна пускати. А ти? Вони ж не такі, їх ніколи не