Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Усе належало Гаррі — неймовірна річ! Добре, що Дурслі про це не знали, бо інакше точно

забрали б усе. Скільки разів вони нарікали, як дорого їм обходиться утримання Гаррі. А йому

завжди належав оцей невеличкий скарб, захований глибоко під Лондоном.

Геґрід допоміг Гаррі наповнити торбину часткою цього багатства.

— Золоті монети си називают ґалеонами, — пояснював він. — В одному ґалеоні

сімнадцять срібних серпиків, а в серпику — двадцять дев'ять кнатів, це досить просто. Цего має

вистачити на пару семестрів, а решта най си зберігає тут. — Геґрід повернувся до Ґрипхука. —

А тепер, прошу пана, сейф сімсот тринадцять, але чи не можна їхати троха повільніше?

— Тільки одна швидкість, — відповів Ґрипхук. Тепер вони опускалися ще глибше,

набираючи швидкості. Мчали тісними закутками, а повітря ставало дедалі холоднішим.

Прогуркотіли над підземним яром, і Гаррі перехилився через край, намагаючись розгледіти, що

там у темному проваллі, але Геґрід зойкнув, схопив Гаррі за плечі і знову посадив його

рівненько.

Сейф сімсот тринадцять не мав замкової шпарини.

— Відступіть, — повагом звелів Ґрипхук. Постукав у двері своїм довжелезним пальцем —

і вони просто розтанули.

— Якби це спробував зробити хтось інший, а не ґрінґотський ґоблін, його б засмоктало

через ці двері й він потрапив би в пастку, — попередив Ґрипхук.

— Як часто ви перевіряєте, чи є хтось усередині? — запитав Гаррі.

— Приблизно раз на десять років, — уїдливо вишкірився Ґрипхук.