Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Як його звати? Говард, чи що?

— Гаррі, якщо тобі так уже кортить. Паскудне й банальне ім'я.

— Авжеж, — сказав містер Дурслі, а його серце завмерло. — Я абсолютно згоден.

Підіймаючись до спальні, він уже ні про що не згадував. Коли місіс Дурслі пішла до

ванни, містер Дурслі підкрався до вікна й визирнув надвір. Кицька й досі сиділа на мурі і

дивилася на вулицю, немов чогось чекала. Невже йому ввижається? До чого тут Поттери? А

якщо вони й справді пов'язані з тими дивними подіями, і якби всі дізналися, що вони їм родичі,

— о ні, він цього б не пережив.

Залізши до ліжка, місіс Дурслі швиденько заснула, а от містер Дурслі ще довго міркував

над тим усім. Уже засинаючи, заспокоїв себе, що, навіть якби й був якийсь зв'язок з Поттерами,

то немає жодних підстав боятися їхнього приїзду. Поттери добре знають, якої він думки про них

та подібних до них… Дурслі не міг собі уявити, як його і Петунію можна вплутати до подій, які,

можливо, чекають на них попереду. Він позіхнув і повернувся на бік.

х це анітрохи не стосується.

Як же він помилявся!

Містер Дурслі, може, й поринав у неспокійний сон, а от кицька на мурі й не думала спати.

Вона сиділа непорушно, мов статуя, прикипівши очима до далекого краю вулички Прівітдрайв.

Навіть коли на сусідній вулиці гримнули автомобільні дверцята, а над головою шугонули дві

сови, кицька й оком не змигнула. Ворухнулася вона, власне, майже опівночі.

На розі, за яким стежила кицька, з'явився чоловік, і то так несподівано й тихо, немов