Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

повідомляли, що замість обіцяного вчора дощу вони спостерігали потоки падучих зірок!

Можливо, хтось почав завчасно пускати феєрверки, — але ж Свято Вогню, шановні, відбудеться

лише наступного тижня! Проте обіцяю: сьогодні вночі таки буде дощ".

Містер Дурслі закляк у кріслі. Зорепади над Британією? Сови серед білого дня? Загадкові

люди в мантіях? І шепотіння, шепотіння про Поттерів…

До кімнати увійшла місіс Дурслі з двома чашками чаю. Ні, недобре. Треба їй щось сказати.

Він нервово кахикнув:

— Ее… Петуніє, люба… чи були недавно якісь вістки від твоєї сестри?

Як він і сподівався, місіс Дурслі відразу розсердилася. Зрештою, вони завжди вдавали,

ніби тієї сестри просто не існує.

— Ні, — гостро відповіла вона. — А що?

— Та якісь дивні новини, — промимрив містер Дурслі. — Сови… зорепади… а в місті

сьогодні було повно чудернацьких людей…

— Ну то й що? — відрубала місіс Дурслі.

— Та я просто гадав… може… це якось пов'язане… ну, знаєш… з її сімейкою.

Місіс Дурслі, стуливши вуста, сьорбала чай. Містер Дурслі думав, чи не наважитись, бува,

розповісти дружині про почуте на вулиці прізвище Поттер, але вирішив, що краще мовчати.

Замість цього сказав якомога недбаліше:

— Цей їхній син… здається, він одноліток Дадлі, правда?

— Здається, — сухо відповіла місіс Дурслі.