Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

замаскувалися під маґлів і плетуть язиками.

Тут вона скоса блимнула на Дамблдора, наче сподівалася щось почути, але той мовчав,

тож їй довелося говорити знову:

— Ото була б оказія, якби саме того дня, коли, здається, нарешті зникнув ВідомоХто, про

нас довідалися маґли. Сподіваюся, Дамблдоре, він справді відійшов?

— Начебто так, — відповів Дамблдор. — Маємо бути вдячними. Може, бажаєте

лимонного шербету?

— Чого?

— Лимонного шербету. Це такі маґлівські солодощі, які мені дуже смакують.

— Ні, дякую, — сухо відповіла професорка Макґонеґел, мовби натякаючи, що нині не до

лимонних шербетів. — Отож, навіть якщо й справді відійшов ВідомоХто…

— Пані професорко, чи не годилося б вам, такій розумній особі, називати його на ім'я? Що

то за безглузде "ВідомоХто" — я вже одинадцять років переконую всіх називати його справжнім

ім'ям — Волдеморт.

Професорка Макґонеґел здригнулася, але Дамблдор, що саме розпаковував лимонний

шербет, цього начебто не помітив.

— Ми тільки заплутуємо все, кажучи "ВідомоХто". Я ніколи не бачив жодної причини,

чому ми повинні боятися вимовляти ім'я Волдеморта.

— Я знаю, що вам можна не боятися, — водночас і сердито, й захоплено сказала

професорка Макґонеґел, — але ж ви інакші. Усі знають, що Відом… ну, гаразд, Волдеморт —