Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

схвильовано шепотілися. Містер Дурслі аж знетямився, побачивши, що там не тільки молодь:

таж отой чоловік у смарагдовій мантії навіть старший за нього! Що за телепень! Але тут

містерові Дурслі сяйнула думка, що це, мабуть, просто трюк, якась безглузда акція для збирання

грошей… атож, цілком може бути. Машини, нарешті, рушили, й за кілька хвилин містер Дурслі

заїхав на стоянку фірми "Ґраннінґс", знову думаючи лише про свердла.

У своєму кабінеті на десятому поверсі містер Дурслі завжди сидів спиною до вікна. Якби

навпаки, то б, напевне, помітив, що цього ранку йому важче зосередитися на свердлах. Адже він

не бачив, як повз вікна серед білого дня літали сови, хоча перехожі тицяли на них пальцями і

стежили за ними, роззявивши рота. Більшість із них ніколи не бачили сови навіть уночі. Проте в

містера Дурслі був абсолютно нормальний, не затьмарений совами ранок. Він нагримав на

п'ятьох робітників. Залагодив по телефону кілька важливих справ і знову когось вилаяв. До

самого обіду він був у гарному настрої, а тоді вирішив розім'ятися й купити собі булочку в

крамничці на тому боці вулиці.

Він уже й забув про людей у мантіях, аж доки натрапив на цілий їхній гурт поблизу

крамнички. Проминаючи їх, сердито зиркнув на них і чомусь занепокоївся. Вони збуджено

перешіптувались, але Дурслі ні в кого не побачив жодної бляшанки для збору грошей. Уже

повертаючись назад із великою пампушкою в торбинці, він почув кілька слів з їхньої розмови.

— Так, так, Поттери, я вже чув…

— Так, їхній син Гаррі…

Містер Дурслі завмер. Його охопив жах. Він озирнувся на тих шептунів, наче хотів їм