Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

боявся тільки вас.

— Ви мені лестите, — мовив спокійно Дамблдор. — Волдеморт мав силу, якої я ніколи не

матиму.

— Тільки тому, що ви надто… ее… шляхетні, щоб скористатися нею.

— Добре, що зараз темно. Я ще ніколи так не червонів, відколи мадам Помфрі похвалила

мій новий капелюх.

Професорка Макґонеґел гостро зиркнула на Дамблдора і сказала:

— Сови — це ще дрібниці, а от знаєте, які чутки тут літають? Знаєте, про що всі говорять?

Чому він зник? Що його врешті зупинило?

Професорка Макґонеґел, здавалося, підійшла до теми, яку прагнула обговорити й задля

якої висиділа цілісінький день на твердому холодному мурі, бо ні кицька, ні жінка не могли б

так пронизливо вп'ястися очима в Дамблдора. Було очевидно, що, попри всі чутки, вона

повірить їм тільки тоді, коли їх підтвердить Дамблдор.

Одначе Дамблдор узяв собі ще шматочок шербету і мовчав.

—Так ось, кажуть, — мовила вона з притиском, — ніби минулої ночі Волдеморт з'явився в

долині Ґодрика. Щоб розшукати Поттерів. Ходять чутки, начебто Лілі і Джеймс Поттери за…

загинули.

Дамблдор схилив голову, і професорка Макґонеґел тяжко зітхнула.

— Лілі і Джеймс… Я не можу… не хочу в це вірити… Ох, Албусе!

— Знаю… знаю, — сумно промовив Дамблдор і поплескав її по плечі.