Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

спромоглася посадити на високий дитячий стільчик верескливого Дадлі.

Ніхто й не помітив, як за вікном промайнула велика сіра сова.

О пів на дев'яту містер Дурслі підхопив портфель, цмокнув місіс Дурслі в щоку і хотів

поцілувати на прощання й Дадлі, але не влучив, бо той якраз почав біситися, розкидаючи кашу

на стіни. "От шибеник", — пирхнув містер Дурслі, виходячи з дому. Він сів у машину й почав

задом виїжджати з подвір'я.

Уже на розі вулиці він помітив першу ознаку чогось незвичайного — кицьку, яка уважно

вивчала мапу. Спочатку містер Дурслі цього й не усвідомив, тож озирнувся, щоб глянути ще раз.

На розі Прівітдрайв стояла смугаста кицька, але вже без мапи. Що це йому приверзлося? То

була, напевне, гра світла. Він кліпнув очима і глянув на кицьку. Та — на нього. Завернувши за

ріг і їдучи далі, містер Дурслі стежив за нею через дзеркальце. Кицька тепер читала напис

"Прівітдрайв", — хоча ні, лише дивилася на нього: коти ж не вміють читати. Містер Дурслі

труснув головою і забув про кицьку.

Прямуючи до міста, він думав тільки про замовлення на велику партію свердел, яке

сподівався отримати того дня.

Але біля самого міста щось його змусило забути і про свердла. Застрягши, як завжди

зранку, у вуличній тисняві, він не міг не зауважити, що навколо, здається, дуже багато дивно

вбраних людей. Людей у мантіях. Містер Дурслі терпіти не міг, коли хтось одягався незвично:

ви тільки подивіться на цю молодь! Мабуть, ще одна нова дурнувата мода. Дурслі потарабанив

пальцями по керму, а його очі натрапили на купку диваків, що стояли зовсім близенько. Ті