Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Хтось із такою силою гупнув у двері, що вони зірвалися з завісів і, оглушивши всіх,

хряпнулися на підлогу.

В одвірку стояв чоловіквелетень. Довга кошлата грива волосся і здоровенна розпатлана

борода майже повністю закривали йому обличчя. Видніли хіба що очі, чорними жучками

поблискуючи крізь волосся.

Велетень проліз у халупу, зігнувшись так, що його голова лише трохи торкалася стелі.

Нахилився, взяв двері й, мов пушинку, почепив на завіси. Буря на той час трохи вщухла.

Велетень обернувся й оглянув усіх:

— Чи не загріти нам трохи чайочку, га? Дорога була тєжка… — Потім підійшов до канапи,

де сидів завмерлий від страху Дадлі: — Посунься, бовдуре гладкий!

Дадлі пискнув і швиденько заховався за маму, що перелякано скоцюрбилася позаду дядька

Вернона.

— А ось і Гаррі! — гукнув незнайомець.

Гаррі глянув на страшне, дике, заросле обличчя й побачив, що очіжучки всміхаються йому.

— Востанньо, коли тебе видів, ти був немовлєтком, — сказав велетень. — Схожий на

татка, але очі мамині.

Дядько Вернон видав якийсь кумедний скреготливий звук.

— Негайно покиньте нас, сер! — звелів він. — Ви незаконно вдерлися в наше

помешкання!

— Дурслі, ти б си помовчав, старий придурку! — мовив на те велетень. Перехилився через