Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

У дядька Вернона раптом прорізався голос.

— Стоп! — наказав він. — Негайно замовкніть, сер! Я вам забороняю казати щонебудь

хлопцеві!

Навіть хтось сміливіший за Вернона Дурслі і той би злякався несамовитого погляду

Геґріда, а коли велетень заговорив, кожне його слово бриніло люттю:

— Ти йому нічого не сказав? Ніколи не розповідав, що писалося в листі, який лишив йому

Дамблдор? Таж я був там! Я видів, Дурслі, як Дамблдор клав листа! І ти усі ці роки від нього це

приховував?

— Приховував від мене що? — нетерпляче запитав Гаррі.

— СТОП! Я ВАМ ЗАБОРОНЯЮ! — панічно заверещав дядько Вернон.

Тітка Петунія моторошно зойкнула.

— Ідіть ви обоє знаєте куди! — скривився Геґрід. — Гаррі, ти — чарівник.

У хатинці запала тиша. Долинало тільки бурхання хвиль і завивання вітру.

— Я… хто? — мало не задихнувся Гаррі.

— Чарівник, звісно, — сказав Геґрід, знову сідаючи на канапу, яка заскрипіла й прогнулася

ще нижче, — і то чарівник дуже файний, тобі тілько бракує трохи освіти. З такими мамою і

татком, як у тебе, хіба можна бути кимось іншим? До речі, я си гадаю, що тобі вже пора

прочитати свого листа. Гаррі простяг руку й нарешті отримав жовтуватий конверт, підписаний

яскравозеленими літерами: "Містеру Г. Поттеру, Підлога, ХатинканаСкелі, Море". Він витяг

листа й прочитав: