Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

вогкому каміні не було жодного поліна. Халупа мала всього дві кімнати.

Провіант дядька Вернона складався з торбинки чипсів на кожного й чотирьох бананів.

Дядько спробував розпалити вогонь, але порожні торбинки зпід чипсів лише чаділи і

морщились.

— От тепер би згодилися ті листи, га? — бадьоро пожартував він.

Дядько перебував у чудовому настрої. Звичайно ж, йому здавалося, ніби тепер ніхто сюди

не добереться, щоб доставити під час шторму пошту. Гаррі в душі погоджувався з ним, хоча

така думка його зовсім не тішила.

Настала ніч, і навкруги забушував обіцяний шторм. Бризки з височенних хвиль долітали

до стін халупи, а шалений вітер шарпав каламутні шибки. Тітка Петунія знайшла в другій

кімнаті кілька запліснявілих ковдр і влаштувала для Дадлі ліжко на поточеній міллю канапі.

Разом із дядьком Верноном вона вляглася на горбкувате ліжко в другій кімнаті, а Гаррі був

змушений шукати собі місце на підлозі, де він і скрутився під тоненьким пошарпаним

ряденцем.

Шторм лютував що далі, то несамовитіше, і Гаррі не міг заснути. Він тремтів і

перевертався, щоб влаштуватися вигідніше, а в животі йому бурчало з голоду. Коли десь

опівночі почалася гроза, низькі розкоти грому заглушили хропіння Дадлі. Освітлений циферблат

годинника, що звисав з канапи разом із жирним зап'ястком Дадлі, показував, що за десять

хвилин Гаррі виповниться одинадцять років.

Гаррі лежав і дивився, як з кожною секундою наближається його день народження, —