Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

заварки, кілька щербатих кухлів і пляшку бурштинової рідини, якої він ковтнув перед тим, як

узявся готувати чай. Невдовзі хатину наповнили шкварчання і дух смаженої ковбаси. Поки

велетень готував страву, ніхто навіть слова не мовив, та коли він зняв із вогню перші пухкі,

соковиті, трохи підгорілі ковбаски, Дадлі захвилювався, і дядько Вернон був змушений гостро

попередити його:

— Дадлі, не бери нічого, що він тобі даватиме. Велетень загадково усміхнувся:

— Дурслі, твоєму гладунцеві вже нема куди гладшати, тож нема чого боятиси.

Він дав ковбаски Гаррі, який так зголоднів, що, здається, ніколи не куштував нічого

смачнішого. Гаррі й далі не зводив погляду з велетня. Зрештою, побачивши, що ніхто нічого

навіть не думає пояснювати, Гаррі не витерпів:

— Перепрошую, але я досі посправжньому й не знаю, хто ви.

Велетень ковтнув чаю й витер долонею рота. — Називай мене Геґрід, — сказав він, —

мене так усі називают. Як я й мовив, я зберігаю ключі від Гоґвортсу, — ти, певно, все знаєш про

Гоґвортс.

— Ее… ні, — на хвильку розгубився Гаррі.

Геґрід видавався приголомшеним, тож Гаррі швиденько додав: — Вибачте.

— Вибачте? — гаркнув Геґрід, повернувшись до Дурслі, що відступили в тінь. — Це ось

цим треба вибачатися! Я знав, що ти не отримуєш листів, але — нехай його шляк трафить — і в

гадці не мав, що ти нічогісінько не будеш знати про Гоґвортс! Тебе ніколи не цікавило, де твої

батьки цього навчилися?