Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

телевізору уважно стежив за днями тижня, — то завтра, у вівторок, Гаррі виповнюється

одинадцять років. Звичайно, його день народження, власне, ніхто не святкував. Скажімо, торік

він отримав від Дурслі вішак для одягу й пару старих дядькових шкарпеток. Та все одно, не

щодня ж буває одинадцять.

Дядько Вернон вернувся, усміхаючись. Він приніс якийсь довгий вузький пакунок і нічого

не відповів тітці Петунії, коли та запитала, що він купив.

— Знайшов чудове місце! — тішився він. — Ходімо! Виходьте всі!

Надворі було дуже зимно. Дядько Вернон показував на якусь скелю, що височіла серед

моря. До верхівки скелі тулилася найжалюгідніша, яку тільки можна уявити, халупка.

Телевізора, безперечно, там не було.

— Сьогодні вночі обіцяють шторм! — весело вигукнув дядько Вернон, потираючи руки.

— А цей добродій люб'язно погодився позичити нам човна!

До них спроквола й досить лиховісно посміхаючись, підступив беззубий стариган і

показав рукою на благенький човен, що похитувався під берегом у сталевосірій воді.

— Провіант я вже припас, — повідомив дядько Вернон, — отож уперед!

У човні було страшенно холодно. Крижані морські бризки й дощові краплини залітали їм

за коміри, а зимний вітер шмагав обличчя. Здавалося, минуло кілька годин, доки вони нарешті

добулися до скелі, і дядько Вернон, ковзаючись та спотикаючись, повів їх до пошарпаної

халупи.

Усередині їх чекало жахіття: тхнуло водоростями, у шпарах між колодами завивав вітер, у