Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— ААААААЙ!

Гаррі аж підскочив: він наступив на щось м'яке й велике, що лежало на килимку перед

дверима, — щось живе!

Спалахнуло світло, й Гаррі нажахано побачив, що те велике й м'яке виявилося дядьковим

обличчям. Дядько Вернон лежав у спальному мішку біля дверей із явним наміром не дати Гаррі

зробити саме те, що той задумав. Майже півгодини він шпетив Гаррі, а тоді звелів йому

заварити чашечку чаю. Гаррі знічено почовгав до кухні, а коли повернувся, пошта вже прибула

й опинилася просто в руках дядька Вернона. Гаррі побачив аж три листи, підписані зеленим

чорнилом.

— Я хочу… — почав був він, але дядько Вернон прямо на його очах подер листи на

дрібнесенькі шматочки.

Того дня дядько Вернон не пішов на роботу. Лишився вдома й наглухо забив цвяхами вічко

для пошти.

— Розумієш, — пояснював він тітці Петунії, тримаючи цвяхи зубами, — якщо вони не

зможуть укинути їх сюди, то просто відмовляться від своїх спроб.

— Щось я не певна, Верноне.

— Ох, у цих людей у голові щось химерне, вони, Петуніє, не такі, як ми, — скрушно

зітхнув дядько Вернон і вдарив по цвяху тістечком, яке йому щойно принесла тітка.

У п'ятницю Гаррі прийшло не менше десятка листів. Через те, що їх годі було пропхати у

вічко для пошти, деякі з них просунули під дверима, застромили у шпарки між дверима й