Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

глянути, де дівся Квірел. А Квірел корчився від болю, дивлячись на свої пальці, які швидко

вкривалися пухирями.

— Хапай його! ХАПАЙ! — знову заволав Волдеморт, і Квірел кинувся на Гаррі, збив його

з ніг і, навалившись, схопив руками за шию. Жахливий біль від шраму мало не засліплював

Гаррі, але він бачив, що Квірел теж корчиться в муках.

— Мій Пане, я не можу його втримати! Мої руки, мої руки!..

І Квірел, далі притискаючи Гаррі колінами до землі, відпустив його шию і приголомшено

втупився у власні долоні. Вони були попечені, обдерті й червоні від крові.

— То вбий його, дурню, і по всьому! — репетував Волдеморт.

Квірел підняв руку, щоб наслати смертельне закляття, але Гаррі інстинктивно схопив його

за обличчя.

— ААААААА!

Квірел скотився з нього, його обличчя почало вкриватися пухирями. Гаррі зрозумів:

тількино Квірел торкається його шкіри, як зазнає нестерпного болю. Отже, єдиний для Гаррі

шанс — постійно тримати Квірела руками і завдавати цим йому такого болю, щоб він не зміг

наслати закляття.

Гаррі скочив на ноги, хапнув Квіррела за руку і відчайдушно вчепився в неї. Квірел

застогнав, намагаючись вирватися від Гаррі… біль у Гарріній голові зростав… він нічого не

бачив… тільки чув страхітливі зойки Квірела, верески Волдеморта: "ВБИЙ ЙОГО! ВБИЙ!..", а

також інші голоси, які кричали "Гаррі! Гаррі!", і, можливо, тільки вчувалися йому.