Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Гаррі відчув, як Квірелова рука вирвалася з його долоні, зрозумів, що все втрачено, і став

провалюватися в пітьму — нижче, нижче, ще нижче…

Щось золоте виблискувало просто над ним. Снич!.. Спробував його зловити, але руки були

заважкі.

Кліпнув оком. Ніякий то не снич! Просто окуляри. Як дивно.

Кліпнув ще раз. Перед ним проявилося усміхнене обличчя Албуса Дамблдора.

— Добрий день, Гаррі! — привітався Дамблдор. Гаррі глянув на нього. А тоді пригадав

усе.

— Пане професоре! Камінь!.. То був Квірел!.. Він узяв камінь! Пане, швидше!

— Заспокойся, мій любий хлопче, ти трошки відстав від подій, — сказав Дамблдор. —

Квірел не має каменя.

— А хто ж тоді? Пане професоре, я…

— Гаррі, благаю, не хвилюйся, бо інакше мадам Помфрі мене звідси попросить.

Гаррі ковтнув слину й роззирнувся. Зрозумів, що він у шкільній лікарні. Лежав на ліжку з

білими простирадлами, а поряд цілий стіл був заставлений різними ласощами.

— Дарунки від твоїх друзів і шанувальників, — сяючи, пояснив Дамблдор. — Те, що

відбулося у підвалах між тобою і професором Квірелом, — абсолютний секрет, і тому,

зрозуміло, про це вже знає вся школа. До речі, твої друзі Фред і Джордж Візлі надумали

подарувати тобі накривку для унітазу. Вони, безперечно, вважали, що це тебе розсмішить.

Однак мадам Помфрі сказала, що це не дуже гігієнічно, і конфіскувала її.