Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Скільки я тут пробув?

— Три дні. Містер Роналд Візлі і міс Ґрейнджер будуть надзвичайно втішені, що ти,

нарешті, прийшов до тями — вони страшенно переживали…

— Але, пане професоре, камінь…

— Я бачу, тебе нелегко збити з пантелику. Ну, добре, камінь… Професор Квірел не зміг

забрати його в тебе. Я прибув якраз вчасно, щоб перешкодити йому, хоч ти й сам, мушу сказати,

чудово давав собі раду.

— Ви були там? Отримали сову від Герміони?

— Мабуть, ми розминулися з нею в повітрі. Бо тількино я опинився в Лондоні, то відразу

усвідомив, що мушу бути там, звідки щойно приїхав. Я прибув саме вчасно, щоб стягнути з тебе

Квірела…

— То це були ви!

— Я боявся, що запізнюся.

— Ви майже запізнилися, бо ще трохи, і я не зміг би врятувати від нього камінь…

— Не камінь, а себе. Ти витратив надто багато сили, і ледве не загинув. На якусь страшну

мить я навіть подумав, що так воно й сталося… А камінь… знищено.

— Знищено? — здивовано перепитав Гаррі. — Але ж ваш приятель… Ніколас Фламель…

— Ох, ти знаєш про Ніколаса? — захоплено вигукнув Дамблдор. — Бачу, ти попрацював,

як слід! Ну, ми з Ніколасом порадилися й вирішили, що так буде краще.

— Але ж це означає, що вони з дружиною помруть? Чи не так?