Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Вони мають достатньо еліксиру, щоб залагодити свої справи, а потім, звичайно, таки

помруть.

Дамблдор усміхнувся, побачивши, як здивувався Гаррі.

— Такому юному хлопцеві, як ти, це видається неймовірним, але смерть для Ніколаса й

Перенель і справді буде неначе сон після дуже, дуже довгого дня. Зрештою, для досконалого

розуму смерть — то ще одна цікава пригода. Розумієш, камінь насправді — не така вже й чудова

річ. Він може дати скільки завгодно грошей і яке завгодно довге життя — дві найбажаніші речі

для людей! Але біда в тому, що людям властиво вибирати якраз те, що для них найгірше.

Гаррі лежав, не знаючи, що й казати. Дамблдор почав щось мугикати й посміхатися до

стелі.

— Пане професоре! — озвався Гаррі. — Я оце подумав… Пане професоре, навіть, якщо

каменя вже немає, Вол… тобто ВідомоХто…

— Називай його Волдемортом, Гаррі! Завжди називай речі своїми іменами. Якщо боятися

імені, починаєш боятися й того, хто має це ім'я.

— Так, пане професоре. Тож Волдеморт шукатиме інших способів повернутися, правда?

Тобто він нікуди не зник?

— Ні, Гаррі, не зник. Він і далі десь є — мабуть, шукає собі чиєсь інше тіло… Він

насправді не живий, тож і вбити його не можна. Замість нього помер Квірел; Волдеморт

однаково жорстокий і до своїх спільників, і до ворогів. Але хоч як би там було — нехай ти,

Гаррі, тільки на якийсь час віддалив його повернення до влади, проте наступного разу