Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

кубок гуртожитків!

Квірел знову лайнувся.

— Забирайся звідси! — звелів він. Відступаючи набік, Гаррі відчув, як до його ноги

торкається філософський камінь. Ну що — пан чи пропав?

Але не встиг він ступити й п'яти кроків, як пролунав високий голос, хоча Квірел навіть не

ворушив устами.

— Він бреше!.. Він бреше!..

— Поттере, назад! — закричав Квірел. — Кажи мені правду! Що ти там щойно побачив?

Знову залунав високий голос:

— Дай мені поговорити з ним! Лицем до лиця!..

— Мій пане, вам забракне сили!

— Вистачить… для цього!

Гаррі здалося, ніби його прикувала до місця пастка диявола. Не міг ворухнутися. Він

нажахано спостерігав, як Квірел почав розгортати свій тюрбан… Що діється? Тюрбан упав

додолу. Без нього Квірелова голова видавалася напрочуд маленькою. А тоді Квірел, не сходячи з

місця, повільно обернувся.

Гаррі мав би зойкнути, але не міг видати жодного звуку. Там, де мала бути Квірелова

потилиця, було обличчя — найжахливіше з облич, яке колинебудь бачив Гаррі. Обличчя було

біле, мов крейда, мало лихі червоні очі й щілини замість ніздрів, як у змії.

— Гаррі Поттер! — просичало воно.