Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

не міг пригадати, як сидів у тій машині, коли загинули батьки. Іноді, напружуючи пам'ять

упродовж довгих годин у комірчині, він бачив дивне видіння: сліпучий спалах зеленого світла й

пекучий біль на чолі. Це, мабуть, і була аварія, хоча він не розумів, звідки те світло. Гаррі зовсім

не пам'ятав своїх батьків. Тітка з дядьком ніколи про них не говорили, а запитувати, звичайно,

йому забороняли. В будинку не було жодних їхніх фотографій.

Ще малим Гаррі постійно мріяв про те, щоб якийсь невідомий родич забрав його звідси,

але цього, на жаль, не сталося — Дурслі були його єдиною родиною. Проте інколи йому

здавалося (чи, може, він сподівався), ніби якісь незнайомці на вулицях знають його. Ці

незнайомці були ще й дуже дивними. Одного разу, коли Гаррі з тіткою Петунією й Дадлі пішов

до крамниці, йому вклонився чоловічок у фіалковому капелюсі. Розлючено запитавши Гаррі, чи

знає він того чоловічка, тітка Петунія випхала дітей з крамниці, так нічого й не купивши.

Іншого разу в автобусі йому радісно помахала рукою якась навіжена старушенція в зеленому

вбранні. А нещодавно на вулиці йому навіть потис руку лисий чолов'яга в довжелезному

пурпуровому плащі й пішов собі, не мовивши ані слова. Найдивнішим було те, що всі ці люди

немов зникали, тількино Гаррі намагався уважніше до них придивитися.

У школі Гаррі не мав жодного приятеля. Усі знали, що Дадлова зграя ненавидить того

дивака Гаррі Поттера в обвислому поношеному одязі й розбитих окулярах, і ніхто не хотів

дратувати ту зграю.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Листи від Нікого