Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

її, мов сірникову коробку, але нині, здається, не мала такого войовничого настрою. Змія, власне,

міцно спала.

Дадлі притиснувся носом до скла й роздивлявся її лискучі брунатні кільця.

— Нехай вона ворухнеться! — заскиглив він до батька.

Дядько Вернон постукав по склу, але змія навіть не здригнулася.

— Ще раз! — вимагав Дадлі.

Дядько Вернон щосили загрюкав кісточками пальців, та змія й далі дрімала.

— Мені нудно, — застогнав Дадлі і відійшов набік.

Гаррі наблизився до вітрини й уважно подивився на змію. Він би не здивувався, якби вона

й сама померла з нудьги, бо ж не мала жодного товариства, окрім дурнуватих людей, що

цілісінький день тарабанили по склу, не даючи їй спокою. Це ще гірше, ніж мати замість спальні

комірчину, де єдиним відвідувачем була тітка Петунія, що грюкала щоранку в двері: принаймні

він міг ходити по всьому будинку.

Раптом змія розплющила свої очінамистинки. Поволі, дуже поволі вона підвела голову,

поки її очі опинилися нарівні з очима Гаррі.

Змія підморгнула.

Гаррі прикипів до неї очима, а тоді миттю озирнувся, щоб побачити, чи ніхто не стежить.

Нікого. Він знову глянув на змію і теж підморгнув.

Змія хитнула головою на дядька Вернона й Дадлі, потім звела очі до стелі, мовби

промовляючи: "І отак завжди".