Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

з лементом бігли до виходу.

Гаррі міг би присягтися, що, коли повз нього просковзнула змія, він почув, як низький

шиплячий голос проказав: "Бразиліє, я йду!.. Ссспассибі, аміґо".

Наглядач тераріуму був шокований.

— А де скло? — повторював він. — Куди поділося скло?

Директор зоопарку власноруч заварив для тітки Петунії чашку міцного солодкого чаю, раз

по раз перепрошуючи її. Пірс і Дадлі могли лише белькотати. Гаррі бачив, що змія нічого не

заподіяла їм хіба що, проминаючи, грайливо зачепила їхні п'яти, та коли всі знову сиділи в

машині дядька Вернона, Дадлі вже розповідав, як змія мало не відкусила йому ногу, а Пірс

запевняв, ніби вона намагалася задушити його. Але найгіршим, принаймні для Гаррі, було те,

що, трохи оговтавшись, Пірс заявив:

— А Гаррі розмовляв з нею! Правда, Гаррі?

Дядько Вернон зачекав, коли Пірс піде додому, а тоді напустився на Гаррі. Розлютившись,

він насилу міг говорити. Гаркнувши: "Геть… у комору… посидиш… без їжі!" — дядько

гепнувся в крісло, а тітка Петунія мусила бігти по пляшку бренді.

Згодом Гаррі лежав у своїй темній комірчині, шкодуючи, що не має годинника. Він не знав,

котра зараз година і чи сплять уже Дурслі. Поки вони не заснуть, він не наважувався крадькома

прослизнути на кухню по їжу.

Гаррі жив у родині Дурслі майже десять років — десять жалюгідних років, відколи він

пам'ятав себе, відколи осиротів ще немовлям після загибелі батьків в автомобільній аварії. Він