Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Знаю, — знітився Гаррі. — Це був тільки сон. Краще б він нічого не казав. Дурслі не

любили, коли Гаррі запитував про щось, але ще дужче їх дратували його балачки про те, що

було не таким, як треба, і байдуже, чи йому приснилося щонебудь, чи він переказував

мультфільм: адже тоді їм здавалося, ніби він набирається небезпечних ідей.

Тієї суботи світило яскраве сонце, і зоопарк був заповнений людьми. Біля входу для Дадлі

й Пірса купили по великому шоколадному морозиву, а коли усміхнена жіночка у віконечку

запитала Гаррі (перед тим, як його відтягли від фургончика), що він бажає, йому купили

дешевого лимонного льодяника. Також непогано, думав Гаррі, посмоктуючи його, поки вони

розглядали горилу, що чухала собі потилицю й дуже скидалася на Дадлі, хоча й не була білявою.

Давно вже Гаррі не мав такого чудового ранку. Він старався триматися трохи осторонь від

Дурслі, щоб Дадлі й Пірс, яким звірята вже почали набридати, не взялися до своєї улюбленої

розваги — штурхати його. Пообідали вони всі в ресторанчику на території зоопарку, а коли в

Дадлі почалася істерика, бо йому здалося, ніби в його склянці замало морозива, дядько Вернон

купив йому ще одну порцію, а Гаррі дозволили доїсти першу.

Пізніше Гаррі згадував, що треба було зразу передбачити: таке щастя довго не триває.

Пообідавши, вони пішли до павільйону з плазунами. Там було тьмяно й прохолодно, а

вздовж стін тягнулися освітлені вітрини. За склом на камінних брилах і шматках дерев повзали

й рачкували різноманітні ящірки та змії. Дадлі й Пірс хотіли подивитися на величезних

отруйних кобр і товстезних пітонів, здатних задушити людину. Дадлі швидко знайшов

найбільшу зміюку. Вона могла б двічі обкрутитися довкола машини дядька Вернона й розчавити