Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

лишила Гаррі в місіс Фіґ. Стара цього разу була добріша, ніж завжди. Виявилося, що вона

зламала ногу, перечепившись об котрогось зі своїх котів, тож тепер уже менше панькалася з

ними. Вона дозволила Гаррі дивитися телевізор і пригостила його шматочком шоколадного

торта, що, здавалося, пролежав уже кілька років.

Того вечора у вітальні Дадлі показував родині свою новісіньку форму. Хлопці зі школи

"Смелтінґс" одягалися в темнобордові куртки, жовтогарячі бриджі й пласкі брилики, що мали

назву канотьє. Крім того, ходили з вузлуватими ціпками, якими билися, коли поблизу не було

вчителів. Вважалося, що ті ціпки мають підготувати їх до майбутнього життя.

Дивлячись на Дадлі в новеньких бриджах, дядько Вернон зворушено признався, що це

найщасливіша мить його життя. Тітка Петунія розплакалася і сказала, що не може повірити,

ніби це її маленький Дадичок — такий він тепер гарний і дорослий.

Гаррі намагався не бовкнути ані слова, і навіть побоювався, що йому тріснуть ребра, —

так сильно він стримував у собі сміх.

Наступного ранку, коли Гаррі прийшов снідати, в кухні стояв огидний сморід. Здається,

смерділо з металевої балії, що стояла в раковині. Гаррі підступив ближче. В балії у сірій воді

плавала купа якогось брудного ганчір'я.

— Що це? — запитав він тітку Петунію.

Тітка, як і завжди, коли Гаррі насмілювався щось запитати, стисла вуста, але таки

відказала:

— Твоя нова шкільна форма. Гаррі ще раз зазирнув у балію.