Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Ох, — зітхнув він. — Я й не знав, що її треба замочувати.

— Не верзи дурниць! — гримнула на нього тітка Петунія. — Я для тебе фарбую деякі

старі речі Дадлі в сірий колір. Коли закінчу, буде така, як у всіх.

Гаррі дуже засумнівався, але подумав, що краще не сперечатися. Він сів за стіл,

намагаючись не думати, який він матиме вигляд першого вересня, — напевне, як у клаптях

старої слонячої шкури.

Увійшли Дадлі й дядько Вернон і аж скривилися на той жахнющий сморід від нової форми

для Гаррі. Дядько Вернон, як завжди, розгорнув газету, а Дадлі вперіщив по столу своїм

шкільним ціпком, з яким уже ніколи не розлучався.

Усі почули, як клацнуло вічко для пошти і впало кілька листів.

— Дадлі, принеси пошту, — сказав дядько Вернон, не відриваючись від газети.

— Нехай Гаррі несе.

— Гаррі, принеси пошту.

— Нехай Дадлі несе.

— Дадлі, ану дай йому тим ціпком!

Гаррі ухилився й пішов по листи. На килимку біля дверей лежали три речі: поштівка від

Вернонової сестри тітоньки Мардж, що відпочивала на острові Вайт, бурий конверт із рахунком

і — лист для Гаррі.

Узявши листа до рук, Гаррі став розглядати конверт, а серце його забриніло, немов струна.

Ніхто, ще ніхто ніколи нічого йому не писав. Від кого ж цей лист? У нього немає ні друзів, ні