Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

(бурий з жовтогарячими бомбончиками). Що ревніше натягувала вона йому на голову джемпера,

то меншим він ставав, поки, зрештою, вкоротився так, що наліз би хіба на ляльку, та аж ніяк не

на Гаррі. Тітка Петунія вирішила, що джемпер, мабуть, збігся під час прання, тож, на щастя, не

покарала Гаррі.

А ще Гаррі мав великі неприємності, коли його знайшли на даху шкільної кухні. Дадлі зі

своєю зграєю, як завжди, переслідував Гаррі, який раптом опинився верхи на димарі,

здивований не менше від решти хлопців. Подружжя Дурслі отримали гнівного листа від

директриси, що писала, мовляв, Гаррі видирається на шкільні будівлі. Але (як кричав дядькові

Гаррі, замкнений у комірчині) він лише стрибнув, аби заховатися за великі сміттєві бачки коло

кухонних дверей. Гаррі думав, ніби під час стрибка його підхопив вітер.

Але сьогодні все мало бути гаразд. Нехай навіть поруч є Дадлі й Пірс, це однак краще, ніж

просидіти цілий день у школі, в комірчині чи у просмердженій капустою вітальні місіс Фіґ.

Дорогою дядько Вернон скаржився тітці Петунії. Він мав звичай на все нарікати, а його

улюбленими темами були робітники, Гаррі, місцевий уряд, Гаррі, банк і знову Гаррі. Цього

ранку дядько нарікав на мотоциклістів:

— Гасають, як божевільні! Пацани, хулігани! — буркнув він, коли їх обігнав мотоцикл.

— А мені снився мотоцикл! — згадав раптом Гаррі. — Він літав.

Дядько Вернон мало не наїхав на передню машину. Він обернувся і загорлав на Гаррі, а

його обличчя перетворилося на великий буряк із вусами:

— МОТОЦИКЛИ НЕ ЛІТАЮТЬ! Дадлі й Пірс захихотіли.