Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— А та, як її там, твоя товаришка Івон?

— Відпочиває на Майорці, — відрубала тітка Петунія.

— Можна лишити мене тут, — з надією мовив Гаррі (він міг би нарешті дивитися по

телевізору все, що захоче, а може, й погрався б Дадловим комп'ютером).

Тітка Петунія немов цитрину проковтнула.

— Щоб ти загидив увесь будинок? — гаркнула вона.

— Я нічого не зроблю, — сказав Гаррі, але його ніхто не слухав.

— Гадаю, ми візьмемо його до зоопарку, — протяжно мовила тітка Петунія, — …і

залишимо там у машині…

— Машина ще новісінька, а ти кажеш "залишимо"?

Дадлі зайшовся голосним плачем. Власне, то був не плач, він уже кілька років

посправжньому й не плакав, але знав, що досить йому скривитися і заскиглити, як мати зробить

усе, що йому заманеться.

— Не плач, любий Дадичку, мамуся не дозволить йому зіпсувати твоє свято! —

залементувала вона, пригортаючи сина.

— Я… не хочу… щоб… він… їїїхав! — верещав Дадлі в паузах між удаваними

риданнями. — Він завжди все пс…псує! — огидно вишкірився він на Гаррі, визираючи зпід

маминих рук, і саме тоді хтось подзвонив у двері.

— О Боже, вони вже тут! — вигукнула тітка Петунія, і за мить разом зі своєю мамою

з'явився Пірс Полкіс, найкращий приятель Дадлі. Пірс був кістлявим хлопчиком зі щурячим