Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

обличчям. Здебільшого саме він тримав ззаду за руки тих дітей, яких лупцював Дадлі.

Побачивши його, Дадлі миттю урвав свій удаваний плач.

За півгодини Гаррі, не вірячи своєму щастю, вже сидів разом з Пірсом і Дадлі на задньому

сидінні машини Дурслі, вперше в житті їдучи до зоопарку. Тітка й дядько так і не придумали,

куди його подіти, але перед від'їздом дядько Вернон відвів Гаррі набік.

— Попереджаю, — сказав він, наблизивши впритул до Гаррі своє широке бурякове

обличчя, — попереджаю тебе, хлопче, відразу: викинеш якогось коника — сидітимеш у коморі

аж до Різдва.

— Повірте, я не збираюся нічого викидати, — пообіцяв Гаррі.

Але дядько Вернон йому не повірив. Гаррі ніхто не вірив. Річ у тім, що довкола Гаррі

часто коїлося щось дивне, але Дурслів годі було переконати, що він до цього не причетний.

Одного разу тітка Петунія, якій набридло, що Гаррі завжди повертається з перукарні

таким, ніби не був там зроду, взяла на кухні ножиці й так обчикрижила його, що він став майже

лисий, проте не чіпала чубчика, щоб "приховати той жахливий шрам". Дадлі дурнувато

насміхався з Гаррі, який не спав цілісіньку ніч, уявляючи, як він завтра прийде до школи, де вже

й так глузували з його обвислого одягу і обмотаних окулярів. Але вранці виявилось, що його

волосся точнісінько таке, як до того, коли його зістригла тітка Петунія. За це Гаррі мусив цілий

тиждень просидіти в комірчині, хоча й намагався пояснити, що він не може пояснити, як воно

відросло так швидко.

Іншого разу тітка Петунія силкувалася надягти на нього огидний старий Дадлів джемпер