Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Можливо. Слухай, я вже запитував Ронана… може, ти видів щось дивне останнім

часом? Бо тут троха поранило єдинорога, — може, ти щось такого чув?

Бейн підійшов до Ронана. Глянув на небо.

— Марс нині яскравий, — стиха промовив він. — Та це ми вже чули! — роздратувався

Геґрід. — Ну, якщо хто із вас щось помітить — дайте мені знати. Файно?.. То ми пішли.

Гаррі й Герміона рушили за ним, позираючи через плече на Ронана й Бейна, доки галявина

не зникла за деревами.

— Ніколи з тих кентаврів не витягнеш відвертої відповіді! — сердито буркнув Геґрід. —

їм тілько, аби на зорі дивитиси. Все, що ближче від місяця, їх уже не цікавит.

— А тут багато їх? — запитала Герміона.

— Та є досить!.. Ходят переважно табуном, але часто з'являються тоді, коли хочеш

перекинутися словом… Вони загадкові, ті кентаври… багато знают… але мало що кажут.

— Думаєш, перед тим, як їх зустріти, ми також чули кентавра? — поцікавився Гаррі.

— Хіба то копита тупотіли? Нє, я си гадаю, що то було те, що вбиває єдинорогів. Ніколи

ще такого тут не чув.

Вони продиралися крізь густі, чорні дерева. Гаррі нервово озирався, бо мав неприємне

відчуття, ніби хтось за ними стежить, тож був дуже радий, Що поруч Геґрід зі своїм арбалетом.

Стежина завертала вбік, і тут Герміона схопила Геґріда за руку.

— Геґріде! Диви! Червоні іскри, там щось сталося!

— Чекайте мене тут! — крикнув Геґрід. — Стійте на стежці, а я си поверну за вами!