Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Так… Дякую… Що це було?

Кентавр не відповів. Він мав дивовижноблакитні, немов ясні сапфіри, очі й пильно

дивився на Гаррі, приглядаючись до шраму, що світився на чолі.

— А!.. Ти — син Поттера! — мовив він. — Краще вертайся до Геґріда. В лісі зараз

небезпечно, а надто для тебе. Умієш їздити верхи? Так буде швидше. Мене звати Фіренце, —

додав він, опускаючись на передні ноги, щоб Гаррі міг вилізти йому на спину.

З іншого краю галявини раптом також долинув тупіт копит. Серед дерев з'явилися захекані

Ронан і Бейн з лискучими від поту боками.

— Фіренце! — гримнув Бейн. — Що це ти робиш? У тебе на спині людина! І тобі не

сором? Ти що — коняка?

— А ви знаєте, хто це? — відповів Фіренце. — Це Поттерів син. Чим швидше він вийде з

цього лісу, тим краще.

— Ти йому щось казав? — гаркнув Бейн. — Не забувай, Фіренце, ми поклялися не чинити

опір небесам. Хіба рух планет не підказав тобі, що має статися?

Ронан схвильовано вдарив копитом об землю.

— Я певен, що Фіренце старався вчинити якнайкраще, — сказав він своїм сумним

голосом.

Бейн сердито брикнув задніми ногами.

— Якнайкраще!.. Яке нам до цього діло? Кентаври не повинні втручатися в те, що було

передбачене! Ми не гасаємо, мов ті осли, за людьми, які заблукали в нашому лісі!