Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Дивися! — пробурмотів він, зупинивши Мелфоя рукою.

На землі виблискувало щось яскравобіле. Хлопці підступили ближче.

То був таки єдиноріг, але, на жаль, уже мертвий. Гаррі ще ніколи не бачив такої печальної і

водночас прекрасної картини. Довгі стрункі ноги єдинорога неприродно стирчали в різні боки, а

перламутрова грива розкинулася по темному листі.

Гаррі ступив крок… і раптом завмер на місці, почувши якийсь шелест. На краю галявини

захитався кущ… А тоді з тіні вигулькнула постать у довгому плащі з каптуром, що повзла по

землі, неначе звір, який підкрадається до жертви. Гаррі, Мелфой та Іклань заціпеніли. Постать у

каптурі підповзла до єдинорога, схилилася над раною в його боці й почала пити його кров.

— АААААААААААА!

Мелфой жахливо заверещав і чкурнув геть, за ним — Іклань… Постать у каптурі підвела

голову й глянула просто на Гаррі — з її рота крапала єдинорогова кров. Скочила на ноги й

швидко рушила до Гаррі, який від страху не міг і поворухнутися.

І тут його голову пронизав неймовірний біль. Такого болю Гаррі ще ніколи не відчував —

немов його шрам на чолі спалахнув вогнем. Напівзасліплений, Гаррі почав відступати назад.

Він почув за спиною тупіт копит, і щось перескочило через нього, напавши на ту постать.

Гарріна голова розривалася з болю, й він упав навколішки. Минула хвилина чи дві, поки

біль ущух. Коли Гаррі зміг нарешті бачити, постать уже зникла. Над ним стояв кентавр, але не

Ронан і не Бейн — цей був молодший, мав біляве волосся й золотисте тіло.

— З тобою все гаразд? — запитав кентавр, допомагаючи Гаррі підвестися.