Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Трохи, — невпевнено відповіла Герміона.

— Трохи? Ну, це вже щось, — зітхнув Ронан. Закинувши голову назад, він глянув у небо.

— Марс нині яскравий.

— Так, — погодився Геґрід, також глянувши вгору. — Слухай, Ронане, це файно, що ми на

тебе натрапили. Тут десь є поранений єдиноріг. Ти нічого не видів?..

Ронан відповів не відразу. Дивився якийсь час у небо, а тоді знову зітхнув.

— Першими жертвами завжди стають невинні, — сказав він. — Так було віками, так є й

тепер.

— Еге ж… — погодився Геґрід. — Але, може, ти таки щось видів, Ронане? Щось

незвичне?

— Марс нині яскравий… — повторив Ронан, мовби й не завважуючи нетерплячого

погляду Геґріда. — На диво яскравий…

— Авжеж, але я мав на увазі щось незвичне тут, біля нас, — пояснив Геґрід. — То ти не

помітив нічого дивного?

І знову минув якийсь час, поки Ронан відповів.

— Ліс ховає багато таємниць, — зрештою вимовив він.

Якийсь рух у деревах позаду Ронана змусив Геґріда знову підняти арбалет, але то був ще

один кентавр — із чорним волоссям і вороним тілом, який видавався дикішим, ніж Ронан.

— Привіт, Бейне! — озвався Геґрід. — Всьо файно?

— Добрий вечір, Геґріде! Сподіваюся, в тебе все гаразд?