Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

— Я так і знав! — пробурмотів він. — Тут є щось таке, чого б не мало бути.

— Вовкулака? — запитав Гаррі.

— Нє, ані вовкулака, ані єдиноріг, — похмуро відповів Геґрід. — Нуну… ходіт за мною,

але вважєйте.

Пішли повільніше, напружено вслухаючись у кожен звук. Несподівано на галявині

попереду щось ворухнулося.

— Хто там? — гукнув Геґрід. — Покажися — я озброєний!

І на галявині з'явився — чи то чоловік, чи то кінь? Зверху до пояса ніби чоловік з рудим

волоссям і бородою, але знизу мав лискуче гніде тіло коня з довгим рудуватим хвостом. Гаррі й

Герміона аж роти пороззявляли.

— Аа, це ти, Ронане, — полегшено зітхнув Геґрід. — Як ся маєш?

Він підійшов і потиснув кентаврові руку.

— Добрий вечір, Геґріде, — привітався Ронан глибоким, сповненим печалі голосом. — Ти

що, хотів мене застрелити?

— Мушу бути на сторожі, Ронане, — сказав Геґрід, поплескуючи по арбалету. — Щось

погане си діє в цьому лісі. Це, до речі, Гаррі Поттер і Герміона Ґрейнджер. Учні зі школи. А це

Ронан. Кентавр.

— Ми помітили, — тихенько промовила Герміона.

— Добрий вечір, — привітався Ронан. — Учні так? І багацько ви навчилися там, у школі?

— Ее…