Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

про вовкулаків! Хіба не так?

З темряви до них підступив Геґрід разом з Ікланем. Він тримав великий арбалет, а з його

плеча звисав сагайдак зі стрілами.

— Пора! — сказав він. — Я вже тут си чекаю майже півгодини. Гаррі, Герміоно — всьо

файно?..

— Я б не був з ними надто люб'язним, Геґріде, — холодно зауважив Філч. — Зрештою,

вони прийшли відбути покарання.

— Аа… То ось чого ти си запізнив!.. — похмуро сказав Геґрід. — Читав їм лекцію, га? Це

вже не твоя парафія. Ти си своє зробив, а тепер іди…

— Я повернуся на світанку, — мовив Філч. — Позбираю, що там від них залишиться, —

додав він лиховісно, а тоді повернувся й попрямував назад до замку, похитуючи в темряві

лампою.

Мелфой тепер звернувся до Геґріда:

— Я не піду, блін, до цього лісу!

Гаррі втішено почув у його голосі панічні нотки.

— Підеш, якщо хочеш си лишити в Гоґвортсі! — сердито озвався Геґрід. — Нашкодив —

плати!

— Але це мають робити слуги, а не учні! Я думав, ми будемо писати якісь вправи, чи

що… Якби мій батько довідався, що я тут повинен робити, він би…

— …а я кажу, що це є Гоґвортс! — гаркнув Геґрід. — Писати вправи!.. Яка з того користь?