Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

як Дадлі розпаковував спортивний велосипед, кіноапарат, літак з дистанційним керуванням,

шістнадцять нових комп'ютерних ігор і відеомагнітофон. Він саме здирав папір із золотого

наручного годинника, коли повернулася з телефоном тітка Петунія — вже сердита і

розтривожена.

— Погані новини, Верноне, — простогнала вона. — Місіс Фіґ зламала ногу. Вона не

зможе його взяти. — Тітка кивнула головою на Гаррі.

Дадлі нажахано роззявив рота, а в Гаррі тьохнуло серце. Щороку на день народження

Дадлі батьки цілісінький день водили сина і його приятеля по розважальних парках,

"макдональдсах" і кінотеатрах. А Гаррі щороку лишався з місіс Фіґ, недоумкуватою старою, що

жила за два квартали. Гаррі ненавидів її дім. Він до самого даху просмердівся капустою, а місіс

Фіґ примушувала його розглядати фотографії усіх котів, які в неї колись були.

— І що тепер? — люто подивилася на Гаррі тітка Петунія, немов він спланував такий

підступ.

Гаррі розумів, що негарно радіти з приводу зламаної ноги місіс Фіґ, але стриматися було

важко, бо він збагнув, що тепер лише через рік знову побачить знімки Мурчика, Білосніжки,

Лапоньки і Марсика.

— Можна подзвонити до Мардж, — запропонував дядько Вернон.

— Не мели дурниць, Вернене, вона цього хлопця терпіти не може.

Дурслі часто розмовляли про Гаррі так, ніби його й близько не було або ніби він був

бридким слимаком і не міг розуміти їхньої мови.