Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Тітка Петунія часто казала, що Дадлі — викапане янголятко, а Гаррі не раз приказував, що Дадлі

— порося в перуці.

Гаррі поклав на стіл тарілки з яєшнею та беконом, і це далося йому нелегко, бо на столі

було обмаль місця. Дадлі тим часом порахував подарунки й одразу нахнюпився.

— Тридцять шість, — сказав він, дивлячись на батьків. — На два менше, ніж торік.

— Синку, ти ж не побачив дарунка від тітоньки Мардж, ось він, під великим пакунком від

мамусі й татуся.

— Ну, добре, тридцять сім, — налився кров'ю Дадлі.

Гаррі відчув, що в Дадлі отот почнеться істерика, тому швиденько наминав бекон,

остерігаючись, що його братик перекине стола.

Тітка Петунія, мабуть, також відчула небезпеку, бо швиденько проказала:

— А сьогодні ми купимо тобі ще два даруночки. Що скажеш, золотце? Ще два даруночки.

Гаразд?

Дадлі замислився. Ох і важкі ж думки! Зрештою поволі вимовив:

— Тож я матиму тридцять… тридцять…

— Тридцять дев'ять, солоденький мій! — підказала тітка Петунія.

— Ух! — важко упав на стілець Дадлі і схопив найближчий пакунок. — Гаразд.

— Малий шибеник знає собі ціну, як і його батько, — реготнув дядько Вернон,

скуйовдивши синові волосся. — Молодчина, Дадлі!

Задзвонив телефон, і тітка Петунія вийшла з кухні, а Гаррі з дядьком Верноном стежили,