Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

був товстунцем і не любив рухатися, хіба що, звісно, штурхав когонебудь. Найдужче він

полюбляв штурхати Гаррі, проте рідко коли наздоганяв його — Гаррі був на диво спритний.

Можливо, тому що жив у темній комірчині, Гаррі, як на свій вік, завжди був малим і

миршавим. Але він видавався ще меншим і худішим, ніж насправді, бо щоразу мусив

доношувати старий одяг Дадлі, а той був десь учетверо ширший від нього. Гаррі мав худе

обличчя, гострі коліна, чорне волосся і яснозелені очі. Він носив круглі, обмотані скотчем

окуляри, бо Дадлі часто ламав їх, луплячи його по носі. Єдине, що подобалося Гаррі у власному

вигляді, — тонесенький шрам на чолі у формі блискавки. Він мав його, скільки себе пам'ятав, і

першим його запитанням до тітки Петунії було, звідки той шрам узявся.

— З автомобільної аварії, коли загинули твої батьки, — відповіла вона. — І не питай

більше нічого.

Не питай нічого — таким було найперше правило розміреного життя родини Дурслі.

Дядько Вернон увійшов до кухні, коли Гаррі перевертав бекон.

— Зачешися! — гримнув він замість ранкового вітання.

Приблизно раз на тиждень дядько Вернон відривав очі від газети й наказував Гаррі

підстригтися. Гаррі стригся, мабуть, частіше, ніж усі разом хлопці з його класу, але це не

допомагало, бо його волосся однаково стирчало на всі боки.

Гаррі вже смажив яйця, коли в кухні з'явився Дадлі разом із матір'ю. Дадлі був дуже

схожий на дядька Вернона. Він мав широке рожеве обличчя, коротесеньку шию, маленькі

водянисті синюваті очка й густе біляве волосся, що гладенько лежало на жирній і круглій голові.