Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Дамблдоре, це неможливо. Я цілий день за ними спостерігала. Годі знайти якусь іншу пару, що

так відрізнялася б від нас. А син у них який, — я бачила, як він верещав на всю вулицю і

штурхав свою маму, вимагаючи цукерок! Як може тут жити Гаррі Поттер?

— Це найкраще місце для нього, — твердо заявив Дамблдор. — Тітка з дядьком усе йому

пояснять, коли він виросте. Я написав їм листа.

— Листа? — розчаровано перепитала професорка Макґонеґел, умощуючись знову на стіні.

— Дамблдоре, невже ви гадаєте, що це можна пояснити листом? Ці люди ніколи не зрозуміють

того хлопчика! Він має стати знаменитим, легендарним, і я не здивуюся, якщо сьогоднішній

день у майбутньому святкуватимуть як день Гаррі Поттера. Про Гаррі напишуть книжки, і його

ім'я знатиме кожна дитина!

— Авжеж, — підтвердив Дамблдор, поважно дивлячись поверх своїх серпастих окулярів.

— Від того голова запаморочиться в будьякого хлопця. Знаменитий, перше ніж навчиться

ходити й говорити! Славетний, сам не знаючи чому! Хіба ви не розумієте, що буде набагато

краще, коли він виростатиме, не знаючи про це, і дізнається тільки тоді, коли дозріє?

Професорка Макґонеґел відкрила було рота, але передумала, ковтнула слину і проказала:

— Так… Ви маєте слушність, звичайно. Але як хлопчик опиниться тут, Дамблдоре? —

Вона раптом глянула на його мантію, припускаючи, що саме в ній захований Гаррі.

— Його принесе Геґрід.

— Гадаєте, це… безпечно — довіряти Геґрідові таку важливу справу?

— Я б і своє життя йому довірив, — відповів Дамблдор.