Гаррi Поттер i фiлософський камiнь

Дамблдорових зіниць, тепер згасло.

— Що ж, — мовив нарешті Дамблдор, — це все. Нема чого тут лишатися. Можна йти

святкувати.

— Атож, — сказав приглушеним голосом Геґрід. — Я си маю віддати Сіріусу мотоцикля.

Добраніч, пані професорко Макґонеґел і професоре Дамблдоре, прошу пана.

Утерши рукавом куртки сльози, Геґрід сів на мотоцикл і завів двигуна; мотоцикл із

гуркотом знявся в повітря й розтанув у пітьмі.

— Сподіваюся, скоро побачимось, професорко Макґонеґел, — кивнув головою Дамблдор.

Професорка у відповідь тільки шморгнула носом.

Дамблдор відвернувся й рушив вулицею. Зупинившись на розі, дістав світлогасника. Клац!

— і дванадцять світлових кульок метнулися до своїх ліхтарів, Прівітдрайв спалахнула

помаранчевим сяйвом, і ще можна було помітити, як на протилежному кінці вулиці,

скрадаючись, зникла за рогом кицька.

Тепер Дамблдор бачив лише клунок з ковдрами на порозі будинку номер чотири.

— Щасти тобі, Гаррі, — тихо промовив він. Крутнувся на підборах і, зметнувши мантією,

щез.

Уздовж рівненько підстрижених живоплотів Прівітдрайв промчав вітерець, і вуличка

чемно й тихенько лежала під чорним небом, нітрохи не скидаючись на місце, де могло б статися

щось дивне. Гаррі Поттер, не прокидаючись, повернувся у ковдрах на другий бік. Одним

рученям він накрив листа біля себе і спав далі, не знаючи, що він особливий, не знаючи, що він